1. Загальний контекст: робота КП в умовах війни

Повномасштабна війна продовжує впливати на судову практику та господарську діяльність комунальних підприємств. У 2026 році ці впливи вже не є винятком – вони стали новою нормою, яка формує підходи судів до оцінки доказів, строків та відповідальності сторін.

Комунальні підприємства функціонують у середовищі підвищених ризиків: частина інфраструктури пошкоджена або знищена, доступ до об’єктів обмежений, персонал мобілізований або переміщений. Попри це, підприємства продовжують укладати договори, нараховувати платежі та звертатися до суду для захисту своїх прав.

У цих умовах ключового значення набуває правильне оформлення документів, розуміння змін у судовій практиці та здатність адаптуватися до нових правил гри.

2. Процесуальні рамки та обмеження

2.1. Виконання судових рішень: обмеження зберігаються

Підхід, сформований Верховним Судом, залишається актуальним і у 2026 році: на територіях активних бойових дій або тимчасової окупації відкриття виконавчих проваджень та примусове виконання рішень фактично заблоковані.

Це означає, що навіть за наявності рішення суду його реалізація може бути відкладена на невизначений строк. Перед поданням документів до виконавчої служби необхідно перевіряти, чи входить територія боржника до відповідного переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.02.2025 № 376.

 

2.2. Особливості підсудності у воєнний час

Підсудність у спорах визначається за загальним правилом — за місцем знаходження відповідача або місцем виконання зобов’язання. В умовах воєнного стану це правило застосовується з урахуванням фактичних обставин, зокрема переміщення судів і зміни місця перебування сторін.

Через релокацію судів комунальним підприємствам необхідно орієнтуватися на актуальні розпорядження Державна судова адміністрація України щодо зміни територіальної підсудності. Подання позову до «старого» суду без урахування таких змін може призвести до затримок у розгляді справи.

Якщо відповідач змінив місце реєстрації або фактично перебуває в іншому регіоні, доцільно враховувати саме ці обставини при визначенні підсудності. Водночас закон допускає альтернативні варіанти у разі невизначеності.

Практично це означає, що позов може подаватися:

  • за фактичним місцем перебування відповідача;
  • за останнім відомим місцем його реєстрації;
  • за місцем виконання зобов’язання.

Для забезпечення оперативності доцільно використовувати електронні інструменти судової системи (зокрема сервіси Державна судова адміністрація України) та внутрішній електронний документообіг. Це дозволяє контролювати строки, отримувати процесуальні документи та фіксувати всі дії.

Окремо слід враховувати, що відсутність відповідача не блокує розгляд справи. Суд може ухвалити рішення за наявними матеріалами, якщо позивач доведе належне повідомлення відповідача та вжиття заходів для встановлення його місця перебування.

Таким чином, у воєнних умовах ключове значення має гнучкість у визначенні підсудності та належна фіксація всіх процесуальних дій.

2.3. Позовна давність (змінена, але не скасована)

Загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України становить 3 роки. Воєнний стан вплинув на його перебіг, але не скасував сам механізм.

Практичний висновок: підприємствам необхідно фіксувати будь-яку взаємодію з боржником, оскільки це напряму впливає на можливість стягнення заборгованості.

3. Матеріально-правові аспекти (борг, відповідальність)

3.1. Вплив війни на заборгованість: індивідуальний підхід судів

Судова практика демонструє відхід від формального підходу. Обставини, пов’язані з війною – окупація, руйнування житла, статус ВПО – розглядаються як суттєві фактори при визначенні обсягу відповідальності.

Водночас сам факт таких обставин не є автоматичною підставою для звільнення від боргу. Ключовим залишається доказування. Суд оцінює:

  • фактичне проживання або його відсутність;
  • можливість користування послугою;
  • наявність підтверджуючих документів.

Без належної доказової бази навіть об’єктивні обставини можуть бути проігноровані.

3.2. Форс-мажор підчас воєнного стану

Форс-мажор у період воєнного стану розглядається судами як фактор, що впливає на відповідальність за порушення зобов’язань, але не скасовує сам обов’язок їх виконання. Тобто мова йде про можливе звільнення від штрафів і пені, а не від сплати основного боргу.

Важливо, що сам факт війни або мобілізації не має автоматичної юридичної сили для звільнення від відповідальності. Суд оцінює, чи дійсно ці обставини унеможливили виконання конкретного зобов’язання, а не лише ускладнили його.

Для цього необхідно підтвердити зв’язок між подіями та наслідками через належні докази. Зазвичай використовуються:

  • документи ДСНС про надзвичайні події або пошкодження;
  • документи для підтвердження мобілізації (накази, повістки);
  • довідки внутрішньо переміщених осіб;
  • фото- та відеофіксація руйнувань або обмеження доступу;
  • службова та ділова кореспонденція.

Не треба забувати про роль сертифікатів Торгово-промислової палата та листі які можуть підтверджувати загальний факт форс-мажору, але мають лише допоміжне значення. Вони не доводять автоматично неможливість виконання конкретного договору.

Зокрема, загальний лист ТПП від 28.02.2022 про військову агресію як форс-мажор не містить індивідуалізації зобов’язань, тому сам по собі не є достатнім доказом у суді.

У підсумку, ефективна позиція будується не на формальному посиланні на форс-мажор, а на чітко вибудуваній доказовій базі, яка пояснює, чому саме і в який період виконання зобов’язання стало неможливим.

3.3. Чи є мобілізація керівника КП форс-мажором?

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання не тягне відповідальності, якщо доведено, що воно сталося через обставини непереборної сили або випадок. У цьому контексті мобілізація керівника може розглядатися як така обставина, але не автоматично, а за наявності належного обґрунтування.

Мобілізація має ознаки події, що:

  • не залежить від волі підприємства;
  • пов’язана із загальнонаціональними процесами (воєнний стан, бойові дії);
  • не могла бути передбачена або усунена.

Разом з тим, її правове значення визначається не самим фактом призову, а його впливом на діяльність підприємства. Суд оцінює, чи дійсно мобілізація унеможливила належне виконання обов’язків.

Ключовим є доведення конкретних наслідків, зокрема:

  • неможливості підписання документів;
  • відсутності уповноваженої особи для прийняття рішень;
  • порушення організації господарської діяльності.

Таким чином, мобілізація керівника може визнаватися форс-мажором лише за умови встановлення прямого причинно-наслідкового зв’язку між цією обставиною та невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Без такого зв’язку вона не звільняє від відповідальності.

4. Оренда комунального майна під час війни: спори

Постанова КМУ № 634 запроваджує спеціальний режим орендних відносин у період воєнного стану, зокрема — автоматичне продовження договорів. Це означає, що якщо строк дії договору сплив під час воєнного стану, він вважається продовженим без додаткових дій сторін.

Для орендодавця це створює обмеження: саме по собі прострочення платежів не завжди є достатньою підставою для негайного розірвання договору, оскільки законодавство передбачає додаткові гарантії для орендаря.

У цій ситуації комунальному підприємству доцільно діяти обережно та фіксувати фактичні обставини користування майном:

  1. Складати акти обстеження;
  2. Здійснювати фотофіксацію використання об’єкта;
  3. Документувати взаємодію з орендарем.

Водночас, відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України, орендар зобов’язаний сплачувати орендну плату незалежно від фактичного користування майном. Виняток — об’єктивна неможливість такого користування з причин, що не залежать від нього.

Підхід судів, зокрема Верховний Суд, полягає у вимозі доведення саме такої неможливості. До належних підстав можуть належати:

  1. Окупація території;
  2. Фізичне знищення або пошкодження об’єкта;
  3. Евакуація персоналу;
  4. Офіційна заборона доступу до майна.

Натомість загальні посилання на воєнний стан або погіршення фінансового стану не визнаються достатніми підставами для звільнення від орендної плати.

КП як орендодавець повинно не лише фіксувати обставини, але й формалізувати їх:

  1. Вести системне листування з орендарями;
  2. Оформлювати акти щодо стану майна та можливості його використання;
  3. Укладати додаткові угоди про зміну умов договору.

Відсутність належного документування підвищує ризик спорів і може призвести до фінансових втрат, навіть за наявності об’єктивних підстав для нарахування орендної плати.

5. Доказування та розрахунки

5.1. Доказування під час бойових дій

Судова практика адаптувалася до умов війни. Документи, які раніше могли вважатися недостатніми, сьогодні приймаються, якщо вони дозволяють встановити фактичні обставини.

До уваги беруться:

  • договори та акти (навіть без підпису другої сторони);
  • банківські виписки;
  • електронне листування та повідомлення;
  • фото- та відеофіксація;
  • довідки про відсутність доступу до майна або пошкодження інфраструктури;
  • акти звіряння розрахунків;
  • листування з орендарями або споживачами;
  • повідомлення органів місцевого самоврядування;
  • акти обстеження.

Ключовий критерій – наявність логічного зв’язку між наданням послуги та виникненням зобов’язання.

Також варто подбати про збереження електронних копій документів і листування, оскільки в умовах війни фізичні носії можуть бути втрачені або знищені.

Судова практика свідчить, що навіть неповні або частково оформлені документи можуть бути достатніми для доведення обставин справи, якщо з них можна встановити сторони, дату та обсяг наданих послуг. Водночас наявність додаткових доказів, зокрема показань свідків, фото- та відеоматеріалів, істотно підвищує ймовірність позитивного рішення суду.

5.2. Розрахунок боргу: підвищені вимоги

Суди стали значно жорсткішими до якості фінансових розрахунків. Формальний або узагальнений підхід більше не працює.

У 2026 році критично важливо:

  • деталізувати нарахування по періодах;
  • чітко відображати оплату та залишок боргу;
  • окремо зазначати 3% річних та інфляційні втрати.

Якщо структура розрахунку не дозволяє суду відслідкувати логіку формування боргу, позов може бути відхилений повністю.

6. Досудові та альтернативні механізми

6.1. Досудове врегулювання: фактор, який впливає на рішення

Хоча досудове врегулювання спору не є обов’язковою передумовою звернення до суду, його належне документування істотно впливає на оцінку поведінки сторін. Судова практика демонструє, що фіксація таких дій розглядається як прояв добросовісності підприємства.

Йдеться не просто про формальні спроби контакту, а про системні та підтверджені кроки: направлення претензій цінним листом або електронною поштою з КЕП, інформування ОСББ чи управителя, а також збереження доказів телефонних переговорів чи онлайн-листування.

Ключове значення має не сам факт звернення до контрагента, а якість фіксації цих дій. Документи повинні дозволяти чітко встановити:

  • коли саме було здійснено комунікацію;
  • кому вона адресована;
  • який зміст вимог або повідомлень;
  • чи була реакція іншої сторони та її характер.

Така деталізація формує послідовну доказову базу, яка демонструє, що підприємство вичерпало можливості для мирного врегулювання спору до звернення до суду. Це, у свою чергу, підвищує довіру суду до позиції позивача та може впливати на результат розгляду справи.

6.2. Альтернативні способи вирішення спорів (медіація)

У практиці управління комунальними підприємствами все більшого значення набувають альтернативні способи врегулювання спорів — насамперед медіація та реструктуризація заборгованості. Вони виконують не лише превентивну функцію, а й формують доказову базу у разі судового спору.

Суди позитивно оцінюють дії сторін, спрямовані на досудове врегулювання: переговори, погодження графіків погашення боргу, спроби досягти компромісу. Це розглядається як прояв добросовісності підприємства.

Для системного застосування таких механізмів доцільно:

  • передбачати в договорах обов’язкові процедури досудового врегулювання (строки, формат, відповідальні особи, фіксація результатів);
  • запроваджувати внутрішні регламенти (шаблони документів, протоколи комунікації, визначення відповідальних осіб);
  • забезпечувати повне документування взаємодії (електронне листування, повідомлення, протоколи зустрічей).

Реструктуризація заборгованості повинна оформлюватися письмово із підтвердженням від споживача. Такі документи можуть бути використані в суді як доказ належної поведінки підприємства.

У підсумку, системна комунікація, регулярна звірка розрахунків і належне оформлення домовленостей не лише зменшують кількість спорів, а й суттєво посилюють позицію підприємства у разі судового розгляду.

7. Витрати які можуть бути відшкодовані

Витрати, пов’язані з розглядом справи (експертизи, правнича допомога, судовий збір), підлягають відшкодуванню за умови їх належного підтвердження та обґрунтування необхідності.

Витрати, пов’язані з розглядом справи (експертизи, правнича допомога, судовий збір), підлягають відшкодуванню за умови їх належного підтвердження та обґрунтування необхідності.

Для підтвердження витрат необхідно надати:

  1. Договори з експертами або експертними установами;
  2. Рахунки, акти виконаних робіт;
  3. Договори про надання правничої допомоги;
  4. Платіжні документи (квитанції, платіжні доручення).

Судовий збір підтверджується платіжними документами (квитанція або банківська довідка), а витрати на адвоката — договором і фінансовими документами, що підтверджують оплату послуг.

При цьому суд не обмежується формальною перевіркою документів. Він оцінює чи були витрати необхідними для розгляду справи і чи є їх розмір обґрунтованим і співмірним.

За результатами такої оцінки суд може відшкодувати як повну суму витрат, так і її частину. Тому надмірні або недостатньо обґрунтовані витрати можуть бути зменшені.

8. Які заходи допомагають уникнути групових позовів у воєнний час?

Для посилення правової позиції комунального підприємства доцільно не лише реагувати на спори, а й закладати запобіжні механізми безпосередньо в договори.

Ключові договірні елементи:

  • обов’язкова періодична звірка показників і розрахунків із оформленням актів звіряння;
  • визначений претензійний порядок (строки, канали комунікації, спосіб підтвердження отримання);
  • чіткі правила фіксації форс-мажору та наслідки їх недотримання.

Такі положення формують передбачувану модель взаємодії зі споживачем і знижують імовірність ескалації спорів.

Практичний ефект полягає у двох площинах. По-перше, зменшується ризик масових або колективних претензій, оскільки більшість розбіжностей вирішується на ранніх етапах. По-друге, у разі судового спору підприємство демонструє системну та добросовісну поведінку, що впливає на оцінку його позиції.

Додатково варто забезпечити внутрішню дисципліну документування: регулярний контроль розрахунків, фіксацію комунікацій, ведення звітності. Це дозволяє швидко реагувати на нові претензії, уникати накопичення конфліктів і формувати послідовну доказову базу.

В умовах воєнного стану такий підхід набуває особливого значення, оскільки нестабільність обставин підвищує ризик одночасного виникнення великої кількості спорів.

Висновок

Ефективний захист інтересів комунальних підприємств у судових спорах у 2025 році базується на поєднанні процесуальної дисципліни, превентивних механізмів і адаптації до умов воєнного стану. Формального дотримання процедур уже недостатньо — вирішальним є системний підхід.

Ключові напрями:

  • Актуалізація правового середовища: врахування змін у законодавстві та практиці Верховний Суд, зокрема щодо позовної давності, форс-мажору, обмежень виконання рішень на окупованих або бойових територіях, автоматичного продовження договорів оренди.
  • Системне документування: фіксація всіх етапів взаємодії зі споживачами (нарахування, повідомлення, звірки, претензії), що формує безперервний доказовий ланцюг.
  • Внутрішні процедури контролю: запровадження стандартизованих регламентів, відповідальних осіб і механізмів моніторингу заборгованості та спорів.
  • Претензійна робота і комунікація: чіткі досудові процедури, своєчасне інформування, фіксація реакції контрагентів.
  • Альтернативне врегулювання: використання медіації та реструктуризації боргів як інструментів зниження навантаження на судову систему і збереження договірних відносин.

Такий підхід дозволяє одночасно вирішувати кілька завдань: зменшувати кількість спорів, оперативно реагувати на претензії та формувати переконливу позицію у суді.

В умовах війни це також елемент управління ризиками. Чітко вибудувані процедури, належна фіксація форс-мажорних обставин і активна досудова робота демонструють добросовісність підприємства, що прямо впливає на оцінку його дій судом і підвищує шанси на позитивний результат.