Поки кияни отримують платіжки зі звичними тарифами, система ЖКГ столиці працює практично на межі можливостей. Війна, атаки по енергетиці, зношені мережі та кадровий дефіцит – це далеко неповний перелік проблем, через які наша столиця змушена одночасно латати старі «діри» та готуватися до нових криз. Як нинішня комуналка Києва виживає в таких умовах? Про це наша розмова з Олександром Бродським – головою Постійної комісії Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу.

Тепло, вода, електрика – не просто послуги, а елементи безпеки

– Олександре Яковичу, які сьогодні головні пріоритети у сфері ЖКГ Києва?

– Якщо говорити відверто, то вся система ЖКГ Києва працює в умовах постійного стресу. Тому і пріоритети зрозумілі: енергетична стійкість міста, модернізація інфраструктури та підтримка житлового фонду. Після масованих атак на енергосистему ми вже не можемо дивитися на комунальну сферу так, як це було років десять тому. Сьогодні тепло, вода, електрика – це вже не просто послуги, а елементи безпеки міста.

При цьому дуже важливим є те, що Києву поки вдається втримувати тарифи для населення на стабільному рівні. Наприклад, опалення для населення не дорожчає вже шість років поспіль, хоча собівартість послуг суттєво зросла. Тариф на тепло сьогодні становить 1654,41 гривень за гігікалорій, гаряча вода – близько 97,89 гривень за кубометр, холодна вода з водовідведенням – 30,38 гривень за кубометр. Електроенергія також поки залишається за фіксованим тарифом 4,32 гривень за кіловат-годину.

– Як Ви оцінюєте нинішній стан житлово-комунального господарства столиці?

– Система столичного ЖКГ працює в надзвичайно складних умовах – це одночасно і наслідки повномасштабної війни, і багаторічне накопичення інфраструктурних проблем. Основні виклики пов’язані з великими ризиками для енергетичної та комунальної інфраструктури. Дається взнаки високий рівень зношеності мереж, дефіцит фінансування масштабної модернізації, необхідність оперативного реагування на аварії та наслідки обстрілів. Також є суттєве навантаження на теплове, водопровідне та електричне господарство міста. У нинішній ситуації головне завдання – не просто втримати систему в робочому стані, а поступово переходити від постійного аварійного реагування до системної модернізації та формування повноцінної моделі стійкості міста.

Незважаючи на виклики воєнного часу, комунальний сектор Києва продемонстрував, що здатен працювати навіть в умовах надзвичайного навантаження. Ясна річ, для довгострокової стабільності потрібні масштабні інвестиції, технологічне оновлення, посилення енергетичної незалежності міста та підготовка кадрів.

– Які проблеми є найбільш критичними?

– Насамперед, – це зношеність теплових, водопровідних та каналізаційних мереж. По-друге – кадровий дефіцит. І, зрештою, у нас є величезна потреба у фінансуванні.

Дуже багато будинків у столиці потребують капітальних ремонтів, модернізації внутрішніх мереж, утеплення, енергоефективних рішень. Люди часто скаржаться на високі платіжки, але треба чесно визнати: значна частина втрат тепла відбувається саме через старий житловий фонд.

Також нам треба враховувати життєві складнощі населення в умовах війни. Для багатьох киян навіть нинішня комуналка вже є серйозним фінансовим навантаженням. У середньому в теплу пору року щомісяця платять 2-5 тисяч гривень залежно від сезону, а взимку – ще більше.

– Чи готова система управління ЖКГ до сучасних викликів?

– Українська столиця навчилася швидко реагувати на проблеми. Водночас нам треба працювати на випередження, а не постійно гасити пожежі. Йдеться про енергетичну автономність, фінансову дисципліну, кадрове посилення, цифровізацію та довгострокову модернізацію інфраструктури.

Масовані атаки на енергосистему показали, що наше місто повинно мати резервні сценарії роботи буквально для всього. Саме тому сьогодні акцент робиться на резервному живленні, автономних джерелах енергії, когенерації, дублюванні систем та швидкому переключенні на резервні потужності.

Ми ж розуміємо, що критична інфраструктура має працювати навіть тоді, коли зовнішнє електропостачання дуже обмежене або навіть повністю відсутнє.

Невтішний прогноз: 6 грн – за 1 кВт-год

– Чи реально в таких умовах знайти баланс між тарифами та можливостями киян?

– Цей баланс не може будуватися на популізмі. Він має базуватися на економічно обґрунтованих тарифах, адресній підтримці людей і жорсткому контролі ефективності комунальних підприємств.

Бо ж сьогодні ситуація –  непроста. З одного боку, держава стримує тарифи для населення, щоб люди не отримали шокових платіжок. З іншого – підприємства працюють у режимі постійного дефіциту коштів. Так довго не може продовжуватися.

Вже ні для кого не секрет, що тарифи хоч і поступово, але зростатимуть. Передусім через подорожчання енергоносіїв і необхідність модернізації інфраструктури. За окремими прогнозами, електроенергія до кінця цього десятиліття може перевищити навіть 6 гривень за кіловат-годину.

Звісно, автоматичне підвищення тарифів само по собі не вирішить болючі проблеми, якщо не буде прозорості та модернізації у сфері ЖКГ.

– Наскільки серйозною є проблема збитковості комунальних підприємств?

– Збитковість підприємств ЖКГ у столиці є системною і небезпечною. Бо ж вона б’є одразу по трьох критично важливих напрямках: зменшує можливості для ремонтів і модернізації мереж, збільшує залежність підприємств від бюджету міста, а також створює великі ризики для стабільності послуг у воєнних умовах.

Коли тарифи роками не переглядаються, а собівартість послуг постійно зростає, комунальні підприємства змушені працювати у режимі хронічного дефіциту.

Без комплексного рішення тут уже не обійтися. Потрібні економічно обґрунтовані тарифи, адресна підтримка населення, бюджетна компенсація різниці в тарифах там, де вона виникає, аудит витрат підприємств і прискорена модернізація мереж для зменшення втрат.

– Чи потрібні зміни в самій системі тарифоутворення?

– Звичайно. Нинішня система тарифоутворення потребує реформування, але не в логіці простого підвищення тарифів, а в логіці прозорості, справедливості та відповідальності.

Головна проблема полягає в тому, що в нашому суспільстві тариф часто сприймається лише як політичне рішення, а не як зрозумілий економічний розрахунок. Через це виникає недовіра з боку населення. Прості люди не завжди розуміють: за що саме вони сплачують, які витрати є обґрунтованими, а які – наслідком неефективного управління у сфері ЖКГ.

Кияни мають чітко бачити, з чого формується тариф і куди йдуть їхні гроші. Саме тому потрібні прозорість структури тарифів, зрозумілі механізми компенсацій, контроль витрат комунальних підприємств, стимулювання енергоефективності та чесний діалог із суспільством.

Борги, кадри, виклики: яке майбутнє в ЖКГ…

– Як змінилися підходи до захисту критичної інфраструктури після атак на столичну енергосистему?

– Зміни тут дуже сильні. Всі вже давно зрозуміли, що питання стійкості – це вже питання безпеки всього міста. Тепер акцент робиться не лише на фізичному захисті об’єктів, а й на тому, щоб система могла працювати навіть у кризових умовах. Саме тому столиця активно розвиває резервне живлення, автономні джерела енергії та системи швидкого переключення.

– Яких фахівців найбільше бракує у сфері столичного ЖКГ?

– Скажу так: найбільше бракує людей, так би мовити, «на землі». Це слюсарі, зварювальники, електромонтери, оператори котелень, аварійні бригади. Саме такі фахівці забезпечують базове функціонування нашого міста щодня. І після атак на енергосистему їхня роль стала ще більш необхідною.

– Яким має бути ЖКГ Києва через 5-10 років?

– Хотілося б, щоб це вже була не «аварійна служба міста», а сучасна система життєзабезпечення. Йдеться і про енергоефективні будинки, і про нормальний цифровий контроль мереж, і про сучасний автоматизований облік, і про децентралізовану енергетику та зрозумілі прозорі тарифи.

Нам дуже важливо, щоб модернізація ЖКГ дозволила не лише покращити якість послуг, але й у перспективі стримувати надмірне зростання комунальних платіжок.

– Наскільки критичною є проблема боргів населення за комунальні послуги?

– Це дуже серйозна проблема. Борги вже давно обчислюються мільярдами гривень. І це ж – не просто сухі цифри. Це гроші, яких підприємствам не вистачає на ремонти, закупівлю матеріалів, підготовку до зими, зарплати працівникам ЖКГ.

Але тут важливо діяти обережно, дотримуючись балансу. Соціально вразливі прошарки населення повинні отримати необхідну підтримку та можливість реструктуризації боргів. А щодо системних і злісних неплатників, то наша позиція незмінна: в таких випадках мають діяти чіткі правові механізми.

– Чи існує ризик фінансової кризи у сфері ЖКГ?

– Так. І цей ризик – цілком реальний. Якщо тарифи не покривають собівартість, борги зростають, а енергоносії дорожчають – підприємства ЖКГ поступово заходять у зону критичного дефіциту коштів.

А це, у свою чергу, негативно впливає на ремонти, модернізацію, підготовку до зими та загальну стабільність системи ЖКГ столиці.

Особисто я, як голова профільної комісії Київради, вважаю: і держава загалом, і столиця зокрема мають діяти комплексно: потрібно компенсувати різницю в тарифах, підтримувати підприємства, посилювати субсидії, контролювати ефективність витрат і вкладати кошти в модернізацію комунальної сфери.