Трудові відносини під час воєнного стану: ключові зміни для роботодавців

На сьогодні в умовах воєнного часу регулювання відносин праці в Україні здійснюється ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (Закон №2136). 
Пропонуємо провести аналіз його основних положень в тому числі тих новел які запроваджуються на період воєнного стану. 

Серед норм які запроваджуються даним законом норма щодо призупинення дії трудового договору (ст. 13 Закону № 2136). 

Відповідно до запропонованих законодавством підходів ініціатором призупинення трудового договору можуть бути як роботодавець, так і працівник. 

Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості повинні повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Тобто, повідомлення в будь-якому месенджері вважатиметься належним повідомленням як роботодавцем, так і працівником про ініціативу призупинення дії трудового договору. У зв'язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов'язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов'язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

При цьому, вказаний Закон визначає критерій, за яким головною умовою для призупинення дії трудового договору є повна і безумовна неможливість надання роботодавцем чи виконанням працівником роботи, яка є змістом  його трудової функції.
При цьому просимо звернути увагу на те що саме по собі призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин як таких, а також виконання інших обов'язків, передбачених трудовим договором.

Також, відповідно до вказаного Закону роботодавцям дозволяється:

• відтермінувати виплату заробітної плати до моменту відновлення діяльності підприємства у разі неможливості своєчасної її виплати внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили;
• змінювати істотні умови праці без попереднього повідомлення про це працівників не пізніше ніж за два місяці;
  звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його (працівника) тимчасової непрацездатності та відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) та без погодження з профспілковими органами;
• для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, переводити працівника без його згоди на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, в тому числі у іншу місцевість (крім місцевості, на території якої тривають активні бойові дії).

Окрім цього, змінюються норми робочого часу та часу відпочинку: нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 60 годин на тиждень (було 40 годин) та 50 годин на тиждень при скороченій тривалості робочого часу (було 24 та 36 годин), а тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин. При цьому, скасовуються будь-які обмеження щодо надурочних робіт, заборона залучення до робіт у вихідні, святкові та неробочі дні, а також скорочена тривалість робочого дня напередодні святкових та неробочих днів та у нічний час.